Опорник «Карпат» — про адаптацію, ротацію, універсалізацію й еволюцію

— Артеме, Ви у Львові майже три місяці. Чи можна сказати, що період звикання — в усіх сенсах — завершився?

— Можна, причому справді в усіх планах: уже звик і до міста, і до людей, і до нової команди. Не маю жодних перепон для того, щоби розкритись у «Карпатах».

— За чотири тури навесні Ви поки не стали виконавцем основи «зелено-білих»: у двох матчах зіграли по 90 хвилин, в одному — 22, іще в одному взагалі не вийшли на поле…

— Це не що інше, як звичайна ротація складу. Наш наставник під кожного суперника підбирає конкретну тактику, відповідно, змінюються виконавці, які виходять на поле. Я готовий вийти на гру як на 10 хвилин, так і на весь матч, і бути при цьому готовим на 200%.

— Цікавий момент: цього сезону в 16 матчах за «Чорноморець» Ви заробили 10 попереджень, у трьох за «Карпати» — одне. Взагалі склалося враження, що у Львові граєте дещо акуратніше.

— Недавно я зіграв 50 матч у найвищому дивізіоні. Тобто маю за плечима досвід, який допомагає. Граю на такій позиції, яка, крім іншого, вимагає бійцівських якостей, доводиться багато працювати на полі, й інколи емоції захоплюють. Завдяки досвіду навчився контролювати емоції, тому вже знаю, як і в яких ситуаціях зіграти акуратніше. Ще не можна забувати про таке: іноді опорник зобов’язаний фолити, щоби перервати небезпечну атаку суперника. Сама логіка гри вимагає цього. Приклад — поєдинок 19 туру в Одесі, коли я отримав картку на 8 хвилині: гравець «Чорноморця» виривався на небезпечну позицію, тому я змушений був фолити.

— Чи стикались із грою з трьома центральними захисниками до переходу в «Карпати»?

— Грав так раніше, але дуже-дуже рідко. Треба було прилаштовуватись, і сьогодні можу сказати, що мені комфортно в цій схемі. Її специфіка — велике навантаження на центрхавів, отже, нам доводиться постійно бути в русі. Я завжди відкритий до чогось нового, готовий навчатися. Переконаний: футболіст зобов’язаний уміти прилаштовуватися під різні тактичні схеми.

— Іще про специфіку позицій: здається, в команді Дулуба граєте дещо ближче до нападу, ніж то було в «Чорноморці».

— Точно підмічено. Я, повторюся, опорник, але у Львові граю трохи інакше: так, моє головне завдання — відбирати м’яч у команди-суперниці, однак тепер вчуся робити перший пас, працювати на напад. Намагаюся прогресувати і в цьому плані.

— Дехто з експертів говорить, що в «Карпат» наявний перебір центрхавів…

— Навряд чи це до мене — тут треба наставників і керівництво запитати… Здорова конкуренція ще нікому не завадила! У нас вона якраз здорова: немає такого, що ти сидиш на лавці й хочеш, аби партнер на полі помилився! Ми дуже переживаємо один за одного. Й кожен із нас намагається стати кращим як футболіст і як людина.

— Про наступний матч: «Олімпік» — одна з найбільш організованих, незручних і, сказати би, «колючих» для будь-якого суперника команд чемпіонату. Як збираєтеся перемагати її?

— Ну, я не розкриватиму карт! Можу тільки висловити комплімент донеччанам, гравцям і тренеру, які цього сезону здійснили справжній стрибок у грі й результатах. Якщо хочемо переграти їх, маємо перевершити у ступені готовності та самовіддачі.

— Сьогодні національна команда України проведе поєдинок у Хорватії. Свій виклик отримав Ваш колега по «Карпатах» Матвієнко. Чи маєте мрію отримати такий же виклик і коли?

— Звичайно, мрію! З дитинства! Як і кожен українських футболіст… Ми тут усі раді за Колю, бажаємо йому успіху. Його виклик — важливий символ: значить, тренерський штаб збірної слідкує за всіма вітчизняними гравцями, а не лише за тими, які виступають у клубах топ-четвірки Ліги Парі-Матч. Значить, у кожного є шанс. Шанс, який треба заслужити.