Спільний проект УПЛ і сайта Sport Arena підсумовує сезон, що завершився

Воротарі

1. Георгій Бущан («Динамо» Київ)

26 років – 23 матчі (2029 хвилин) – 11 пропущених м’ячів, 13 «сухих» матчів

У чемпіонському сезоні голкіпер також зіграв по-чемпіонськи: більше половини «сухих» матчів від загальної кількості, найкращий показник в турнірі своєї команди за пропущеними м’ячами, всі цифри на рівні. Бущан, склалося враження, тільки додавав по ходу сезону – впевнено відіграв навесні проти конкурентів, здійснив немало яскравих сейвів. Воротар чемпіона часто недооцінений – по його воротах зазвичай б’ють значно менше, у нього менше простору для подвигу, як у голкіперів слабших команд, але недооцінювати роль Георгія в жодному випадку не можна – після кількох років ротацій у «Динамо» є основний воротар, який цілком відповідає ролі провідного голкіпера команди-чемпіона.

2. Нікола Василь («Зоря» Луганськ)

25 років – 15 матчів (1246 хвилин) – 10 пропущених м’ячів, 9 «сухих» матчів

Його батько – бронзовий призер Чемпіонату світу 1998 року в складі збірної Хорватії, учасник ще двох континентальних і планетарних фінальних турнірів. Василь-молодший поки далекий від таких успіхів, але є думка, що вдалі виступи в Україні допомогли йому привернути увагу тренерів національної збірної Боснії та Герцеговини. Нікола минулого року втрутився в воротарську конкуренцію в луганському клубі, а навесні вже був стабільно основним. Провів чимало незабутніх матчів, включаючи парируваний пенальті з «Олександрією», 9 «клін-шитів» і вилучення з «Олімпіком» за «підкат головою в падінні».

3. Анатолій Трубін («Шахтар» Донецьк)

19 років – 21 матч (1890 хвилин) – 15 пропущених м’ячів, 10 «сухих» матчів

Рік великого прориву для Трубіна, який зараз називається в списках найперспективніших молодих гравців Європи. Але парадокс: свої найбільш яскраві матчі Анатолій провів, здається, саме в Лізі чемпіонів, а на внутрішній арені траплялися матчі, коли було видно, як прямо на полі Степаненко та інші досвідчені зірки «Шахтаря» проводили виховну роботу з юним голкіпером. Що важливо: під час чемпіонату Трубін додавав, ставало менше помилок, тим більше – результативних. Він вирівнявся й скористався шансом, наданим Каштру, і для Анатолія цей сезон (невдалий для його команди) став вирішальним у кар’єрі.

Праві захисники

1. Денис Балан («Інгулець» Петрове)

27 років – 22 матчі (1980 хвилин) – 2 голи, 2 асисти

Це найкращий сезон для Балана, який був лідером оборони «Інгульця» та допоміг своєму клубу освоїтися, адаптуватися на новому рівні після підвищення в класі. Пройшовши школу «Чорноморця», «Динамо» та «Дніпра», Денис є гравцем з непоганою технікою та вмінням закрити весь фланг. Він забив надзвичайно важливі м’ячі в нічийних матчах із СК «Дніпро-1» (дебют «Інгульця» в УПЛ) і ФК «Маріуполь», віддав гольові передачі в дербі з «Олександрією» та важливому виїзному матчі з «Олімпіком».

2. Томаш Кенджора («Динамо» Київ)

26 років – 25 матчів (2009 хвилин) – 1 гол, 2 асисти

Стабільність і надійність Кенджори – це те, на що новий чемпіон постійно міг розраховувати. Важко пригадати матчі, які польський захисник відверто провалив би, у більшості поєдинків сезону Томаш діяв на рівні вище середнього. Він єдиний у «Динамо» награв 25 матчів і весь цей час був важливим гравцем для киян – над ним могли спокійно творити Циганков і Караваєв, яких Кенджора постійно підтримував з глибини поля (сам забив «Львову», відзначився результативними передачами в матчах з «Минаєм» і «Рухом»).

3. Додо («Шахтар» Донецьк)

22 роки – 23 матчі (1987 хвилин), 2 голи, 6 асистів

Безсумнівно, найбільш технічний і гострий латераль українського чемпіонату. Щодо гри в атаці дуже сильний, причому як на завершення, так і на підіграш. Додавав під час чемпіонату. Непогано проявив себе в єврокубках. Але загалом невдалий виступ клубу позначився й на Домілсоні – були помилки в захисті, невдалі матчі проти суперників вищого рівня очікувань. У цьому компоненті невисокому, тендітному захиснику доведеться допрацювати.

Центральні захисники

1. Ілля Забарний («Динамо» Київ)

18 років – 21 матч (1846 хвилини) – 1 гол

Відкриття сезону, найбільш яскравий старт захисника з часів, можливо, Ракицького в «Шахтарі», надія збірної на позиції центрального оборонця – це все про Забарного. В кризовій ситуації, коли поза грою через травми опинилися Бурда з Поповим, а попереду були матчі вищого рівня відповідальності – в Лізі чемпіонів та серед збірних, Ілля відіграв чітко та впевнено, завоювавши по праву своє місце в стартовому складі. Більш невдалі матчі бували (згадаймо вилучення в першому колі з «Ворсклою», пенальті з нею ж у другому колі), але загалом це був сильний виступ від Забарного, який гармонійно діяв за різних варіантів оборони та відкрив рахунок у чемпіонському матчі з «Інгульцем» (незважаючи на пошкодження обличчя).

2. Йоель Абу Ханна («Зоря» Луганськ)

23 роки – 19 матчів (1652 хвилини)

Попри третє місце в чемпіонаті та третій результат за пропущеними м’ячами, це був не найбільш рівний сезон оборони «Зорі». Траплялися невдалі матчі, була постійна (переважно вимушена) ротація, бували травми. При цьому лише один по-справжньому провальний для захисту матч (на нашу думку це виїзд у Полтаву з чотирма пропущеними), лише два матчі з більш як двома пропущеними м’ячами, без розгромних поразок. Абу Ханна немало пропустив, але при цьому постійно був у боротьбі (за відсотком нав’язаних і виграних єдиноборств Йоель у числі найкращих у нашому чемпіонаті).

3. Сергій Яворський («Ворскла» Полтава)

31 рік – 24 матчі (2129 хвилин) – 1 гол

Дуже вдале придбання «Ворскли» – і досить болюча втрата для «Маріуполя», зараз це можна констатувати впевнено. Яворський – не лише захисник із лідерськими якостями, який здорово доповнив Чеснакова й дозволив полтавській команді без особливих проблем освоїти кілька формацій і способів організації захисних дій. Сергій діяв чіпко, його заслуга – велика кількість блокованих і перехоплених ударів і передач суперників, постійна допомога своїй команді як за рахунок пасової роботи, так і підключень до чужих воріт (згадаймо гол «Колосу» в найбільш яскравому матчі полтавців у першому колі).

Центральні захисники

1. Микола Матвієнко («Шахтар» Донецьк)

25 років – 20 матчів (1720 хвилин) – 1 гол, 2 асисти

Універсал і найбільш статусний гравець оборони сучасного гравця – що в центрі захисту, що ліворуч у обороні, Матвієнко виконував велику кількість роботи. Хороший в опрацюванні м’яча. Вміє підтримати розвиток атаки як на швидкісному підключенні, так і через пас на довгі та середні дистанції. Взагалі, є лідером дивізіону за кількістю та гостротою передач від захисника. Зважаючи на відсутність Кривцова більш як у половині матчів сезону, на труднощі виходу на стабільний дорослий рівень Вітао, гра Миколи була критично важливою для «гірників», а його вміння закрити різні позиції допомогло ще й коли травмувалися Ісмаїлі та Корнієнко.

2. Денис Попов («Динамо» Київ)

22 роки – 15 матчів (1282 хвилини) – 2 голи

Чемпіон світу серед юнаків 2019 року Попов пропустив немало часу через травми, але з його поверненням «Динамо» отримало потрібну жорсткість і непоступливість у захисті. Мало хто в нашому чемпіонаті може давати гідний бій Денису в верховій і силовій боротьбі, він і сам здорово підключається на стандарти (голи «Олександрії» та «Інгульцю» як доказ). Причому, тут Попов суттєво додав цього сезону, він ще й досить розважливо включається в єдиноборства, за рахунок чого відсоток успішності в цьому компоненті в нього суттєво зріс.

3. Володимир Чеснаков («Ворскла» Полтава)

33 роки – 23 матчі (1994 хвилини) – 1 асист

Досвідчена захисника ланка «Ворскли» пережила кілька змін тактик, але за різних формацій її лідерами залишалися заслужені ветерани. Взяти б Чеснакова: без зайвої метушні, чітко та виважено, він здійснив велику кількість перехоплень і блокувань біля своїх воріт. На найбільш гарячій зоні обстрілу Володимир на пару з Яворським правильно діяв по суперниках і встигав ліквідовувати небезпеку. Немало відпрацював і біля чужих воріт, можна згадати гольову передачу на Степанюка в важкому матчі з «Інгульцем».

Ліві захисники

1. Віталій Миколенко («Динамо» Київ)

21 рік – 22 матчі (1932 хвилини) – 2 голи, 2 асисти

На одному диханні провів чемпіонат Миколенко – з постійними підключеннями на атаки, з реальним загостренням з флангу, з великою кількістю та високою якістю передач. В активі Віталія – голи «Дніпру-1» та «Колосу» (особливо красивий удар після виносу з кутового), а також дві гольові передачі та участь ще в кількох багатоходівках із завершенням. Бували випадки, коли Миколенко вимушено закривав позицію центрального захисника – і на знайомому з юності навику він це також робив успішно.

2. Орест Лебеденко («Олімпік» Донецьк)

22 роки – 23 матчі (2068 хвилин) – 5 асистів

Гра Лебеденка стала справжнім відкриттям – за багатьма показниками він найкращий серед усіх флангових захисників, як за гольовими передачами (їх у Ореста відразу п’ять). Він на високому рівні відіграв відразу кілька матчів, а в переможному із «Зорею» відразу двічі брав участь у результативних комбінаціях. При цьому Лебеденко не уникав важкої роботи і в захисті – він багато допомагав своїй команді на перехопленнях, при грі біля воріт. Дуже оптимістичний сезон для гравця, який уже мав свій шанс в Іспанії і після повернення вийшов, здається, на новий рівень майстерності.

3. Ібрахім Кане («Ворскла» Полтава)

20 років – 23 матчі (1933 хвилини) – 4 голи, 3 асисти

При всій тактичній гнучкості «Ворскли» ми могли б розміщувати Кане і ліворуч у півзахисті, і на місці центрального атакувального півзахисника. Проте Ібрахім хороший і в якості лівого захисника (зараз функціонал флангового оборонця, який багато працює на атаку, називають терміном «вінгбек»). Малієць хороший на ривку, на прориві. Безсумнівно володіє вмінням як пробити, так і асистувати після сольного проходу. Знову ж таки, враховуючи, що багато грав вище за флангом і в півзахисті, набив хорошу статистику за «гол+пас» – і в грі з трьома центрбеками виглядає особливо яскраво. Мінус один – відразу два вилучення (з «Дніпром-1» і «Динамо»), а також нереалізований пенальті зі «Львовом».

Центральні півзахисники

1. Сергій Сидорчук («Динамо» Київ)

30 років – 21 матч (1549 хвилин) – 3 голи, 1 асист

Капітан – він більше ніж гравець. Сидорчук цей сезон відіграв справді як лідер команди-чемпіона. Його внесок у цілісність колективу та управління командою на полі під час гри важко переоцінити – від першого матчу сезону (гольова передача на Де Пену в суперкубку) і до фіналу Кубка України. Випалюючи центр поля, Сергій ще й забив кілька особливо ефектних м’ячів – якщо вже гол, то обов’язково подія. Свій найкращий матч, напевно, провів на виїзді проти «Зорі» (гол і гольова передача), а найгірший (вилучення в програному матчі з «Шахтарем» у першому колі) залишився далеко позаду низки дуже сильних ігор.

2. Дмитро Іванісеня («Зоря» Луганськ)

27 років – 20 матчів (1453 хвилини) – 4 голи, 1 асист

Найбільш яскравий спогад про сезон для Іванісені – переможний м’яч у ворота «Шахтаря», клубу, в якому він здобув вищу футбольну освіту. Насправді ж чемпіонат виявився для Дмитра не настільки цілісним – траплялися грубі помилки, вилучення, вибитий зуб. Повністю вигравши конкуренцію у легіонерів Цвека та Циганікса, при цьому Іванісеня зіткнувся з набагато якіснішою опозицією Назарини (а за існуючої тактичної схеми місце «хвилеріза» – єдине та визначальне). В окремих матчах Дмитра використовували і в центрі захисту – до речі, якісно. Відкривши щось нове в своїй грі, Іванісеня може заносити сезон собі все ж в актив.

3. Андрій Богданов («Колос» Ковалівка)

31 рік – 18 матчів (1296 хвилин) – 6 асистів

Майстер стандартів і дальніх ударів відігравав особливу роль у грі «Колоса» – маючи таких стрибучих і забивних гравців, гріх не користатися вміннями Богданова. При подачах Андрія відбулося шість голів, при цьому він залишався небезпечним і при безпосередній загрозі, завдяки добре поставленому удару та вмінню видати розумний пас під завершення. «Колос» вдруге вийшов у єврокубки – внесок у цей успіх досвідчених лідерів, серед яких і Богданов, переоцінити важко.

Праві півзахисники

1. Віктор Циганков («Динамо» Київ)

23 роки – 19 матчів (1363 хвилини) – 12 голів, 4 асисти

Навіть попри травму та немалу кількість пропущених матчів, Циганков став атакувальним MVP цього сезону. Він починав сезон із голу «джокера» в матчі з «Олімпіком» на стадіоні імені Лобановського (перші кроки Луческу в новому клубі були важкими, тиск – безпрецедентним, тому ту розгромну перемогу треба згадувати як важливу віху), потім видавав по кілька невеликих результативних серій. Забивав різні як за виконанням, так і важливістю м’ячі. Буде справедливо визнати, що Віктор – один із небагатьох гравців нинішнього вітчизняного футболу, спроможних на класі та таланті робити різницю в окремих зустрічах. Як приклад – переможний гол у фіналі Кубка України.

2. Олексій Гуцуляк («Десна» Чернігів)

23 роки – 24 матчі (1676 хвилин) – 2 голи, 7 асистів

Після втраченого шансу в «Вільярреалі» Гуцуляк повертався в УПЛ в «Карпати», потім перейшов у «Десну». І саме в чернігівській команді можна констатувати, що Олексій перейшов на новий рівень майстерності. В стилістиці гри вінгера чи інсайда він діяв гостро та націлено на ворота. Немало бив, винятково впевнено обігрував суперників один на один, але ще кориснішим був у підіграші – із сімома гольовими передачами до останніх турів претендував на першість серед асистентів. Складається враження, що після травми Тотовицького «Десна» призупинилася та загальмувала – так от, якраз Гуцуляк був одним із тих, хто і в такому нерівномірному сезоні чернігівців заслужив на позитивні оцінки.

3. Маріо Чуже (СК «Дніпро-1»)

22 роки – 12 матчів (1014 хвилин) – 7 голів, 1 асист

Найбільш яскравий легіонер-новачок сезону – маловідомий хорватський півзахисник довго входив у гру «Дніпра-1», турів п’ять відбігав без результативних дій, але було відчуття, що він поступово додає. Переломним став виїзний матч із «Десною», де Маріо оформив дубль, а його команда виграла. Прогресував «Дніпро-1» Йовичевича, прогресував і його хорватський дебютант. Зараз його можна називати Супер-Маріо – в 7 матчах, які залишилися, він оформив вісім результативних дій і викуп трансферних прав на Чуже зараз є завданням №1 для дніпровського клубу.

Атакувальні півзахисники

1. Алан Патрік («Шахтар» Донецьк)

30 років – 21 матч (965 хвилин) – 4 голи, 8 асистів

Є багато фахівців, у бесіді з якими можна почути: «Алан Патрік пішки по полю ходить, його не можна включати в збірну сезону». Проте це говорить не проти нього, а за нього: 12 результативних дій, гол у матчі першого кола з «Динамо», звання найкращого асистента чемпіонату – стосовно цього півзахисника ми вимушені визнати, що він один із тих, хто дає «Шахтарю» перевагу в класі та швидкості думки. А те, що і грав він менше, ніж міг би, і забив менше, ніж міг, і часом дійсно не вмикав вищі швидкості – інше питання, яке можна розглядати як у розрізі специфіки нашого чемпіонату, так і того, наскільки успішним можна вважати сезон для його клубу.

2. Віталій Буяльський («Динамо» Київ)

28 років – 20 матчів (1606 хвилин) – 5 голів, 4 асисти

Перший матч при Луческу в чемпіонаті був виграний – 4:1, а Буяльський забив сам і асистував Супрязі. З того матчу проти «Олімпіка» кияни пішли за чемпіонським графіком, і Віталій був одним із лідерів цієї команди. Забивав не так багато, як рік тому, проте це були пам’ятні, значущі голи – на старті сезону, на старті весняної частини чемпіонату, хет-три «Ворсклі». Граючи різносторонньо, діючи в підіграші та на початкових стадіях атак, Буяльський все-таки заслужив інтерес Шевченка, і це також оцінка його роботи.

3. Микола Шапаренко («Динамо» Київ)

22 роки – 24 матчі (1723 хвилини) – 4 голи, 4 асисти

Треба визнати: Шапаренко був серед гравців, які досягли особливого індивідуального прогресу під керівництвом Луческу. У сезоні 2020/21 Микола забив чотири м’ячі в неодмінно переможних матчах (зокрема, своїми голом і асистом забезпечив виїзну перемогу над ПФК «Львів»), загалом оформив вісім результативних дій, виступав зв’язковим між лініями, розміщуючись зазвичай посеред трикутників «Сидорчук-Шапаренко-Буяльський» вздовж поля і «Циганков-Шапаренко-Де Пена» впоперек поля.

Ліві півзахисники

1. Анатолій Нурієв (ФК «Минай»)

24 роки – 22 матчі (1907 хвилин) – 10 голів, 1 асист

Особистий прогрес Нурієва не залишився непоміченим навіть у Азербайджані – зараз він натуралізований батьківщиною діда і встиг уже там дебютувати в офіційних матчах. Багато в чому Анатолій відповідальний за два підвищення в класі «Минаю» за два роки – і на рівні УПЛ він також забивав багато, в різній стилістиці та з різних ігрових положень (у тому числі 6 з пенальті – найбільше). Весняну частину його команда провела невдало, гравець теж не виглядав настільки цілісно, як восени. Тим не менш, саме він вирішив долю матчів з «Олімпіком» і «Десною», де до дубля додав ще й асист. Серед суттєвих мінусів – два нереалізованих пенальті та вилучення (в грі з тим же «Олімпіком»), це давня й досить суттєва проблема для Нурієва, яка мала місце ще в нижчих лігах.

2. Манор Соломон («Шахтар» Донецьк)

21 рік – 23 матчі (1336 хвилин) – 9 голів, 1 асист

Покинув «Шахтар» Тайсон, уже на сході своєї кар’єри Марлос – на передову будуть виходити Тете та Соломон. Вони хороші вже зараз, у більшості матчів чемпіонату можуть грати на класі та постійно забезпечувати своїй команді перевагу за рахунок індивідуальної переваги в техніці володіння м’ячем, швидкості та гостроті. Манор, наприклад, оформив десять результативних дій, що є його найкращим показником за час виступів в Україні, і зараз можна констатувати, що він уже готовий не просто бути гравцем ротації, як це було давно, не просто важливим, але підігруючим гравцем основи, а справжнім лідером. Соломон – напередодні переломного сезону в своїй кар’єрі. Цей чемпіонат показав, що він готовий розривати.

3. Владислав Кочергін («Зоря» Луганськ»)

25 років – 22 матчі (1833 хвилини) – 6 голів, 3 асисти

Один із стилеутворюючих граців нинішньої «Зорі» – і один із найгостріших, найнебезпечніших також. Кочергін особливо здорово виглядав на початку сезону, вісім із дев’яти своїх результативних дій Владислав здійснив минулого року, а більшу їх частину – суто в вересні-жовтні. Міг зіграти на обох флангах, причому на різних точках. Непогано діяв у підіграші (гострі розрізні передачі та паси з глибини поля), але особливо відзначився безпосередньо в атаках. Як за рахунок сольних рейдів, так і під час швидких багатоходівок Кочергін багато (чи не найбільше в «Зорі») бив по воротах. Завдання наступного сезону – підвищити ефективність завершення, і тоді буде новий якісний крок вперед у кар’єрі.

Нападники

1. Шахаб Захедітабар («Олімпік» Донецьк/«Зоря» Луганськ)

25 років – 21 матч (1271 хвилина) – 10 голів, 1 асист

Перше півріччя – найкращий ігровий відрізок Шахаба в кар’єрі. В «Олімпіку» він розкрився повною мірою, забив вісім голів у 10 матчах осінньої частини сезону. Проте про амбітність футболіста говорить, пробачте за заїжджене словосполучення, готовність вийти з зони комфорту, відкритися новим викликам у своїй кар’єрі. Захедітабар перейшов у клуб вищих турнірних амбіцій, більш висококласного оточення, вищої конкуренції. Йому вдалося явно не все, але перехід відбувся, він забив два м’ячі й міг зробити ще більше, а в підсумку здобув бронзові медалі чемпіонату та срібні – як фіналіста Кубка України. А вже наступний чемпіонат покаже, чи готовий Шахаб втримати цей рівень у «Зорі» та прогресувати далі. Поки залишимо собі в пам’яті, що це був найсильніший сезон у кар’єрі цього гравця – й рік кардинальних змін у його долі.

2. Руслан Степанюк («Ворскла» Полтава)

29 років – 24 матчі (1829 хвилин) – 7 голів, 5 асистів

Видавши 12 результативних дій і один із найкращих своїх показників на всіх рівнях, Степанюк все одно залишився дещо в тіні порівняно з Кулачем. Але тут є й інша сторона – в індивідуальному досягненні Влада значний вклад і Руслана. Він був не лише командним гравцем, але й не самолюбним, не егоїстичним напарником для Кулача. Як гравець різносторонній, він діяв із глибини, вмів як завершити, так і підіграти – і за цими своїми якостями був багато в чому визначальним гравцем для «Ворскли». Починав чемпіонат із трьох голів у трьох матчах поспіль, завершував із двома асистами в двох своїх заключних іграх у чемпіонаті.

3. Аллах'яр Сайядманеш («Зоря» Луганськ)

19 років – 18 матчів (931 хвилина) – 5 голів, 2 асисти

Іранця і в Туреччину запрошували як гравця перспективного, але ні в «Фенербахче», ні в оренді в «Істанбулспорі» він себе не зміг проявити. Те, як здорово молодий форвард стартував у нашій Favbet Лізі, ми віднесемо до чергових здобутків тренерського штабу під керівництвом Скрипника. Аллах’яр поступово входив у гру, отримував все більше й більше хвилин. І в підсумку доріс до того гравця, який після виходу на заміну протягнув м’яч через пів поля й вистелив гольову передачу Іванісені в сенсаційному матчі з «Шахтарем». Із розкішним ривком, вмінням обіграти з місця та на просторі, це чудова заготовка форварда – багато в чому талановитіша та з кращими даними, ніж земляк-конкурент. І якщо він не зупиниться в розвитку, завданням №1 2021 року для «Зорі» буде продовжити перебування Сайядманеша в клубі – і не на правах оренди, а на постійному контракті, тому що трансфер цього гравця може стати навіть крутішим, ніж Денніса Бонавентуре в «Брюгге».

Нападники

1. Владислав Кулач («Ворскла» Полтава)

28 років – 21 матч (1674 хвилини) – 15 голів

Найкращий бомбардир Favbet Ліги сезону 2020/21 із 15 офіційними голами – Кулач заслужено здобув це звання, тому що, на відміну від осіннього Шахаба чи весняного Соломона, Владислав провів більш цілісний сезон без відвертих зривів чи злетів. Ще один доказ класу цього форварда – він забивав і «Динамо», і «Шахтарю», а в матчі з «Зорею» взагалі оформив хет-трик. Кулач зараз – найбільш актуальний український форвард на внутрішній арені. І для «Ворскли» питання продовження співпраці на фоні запущених чуток про інтерес великих клубів – це цікаве, важливе питання. Ну а те, що Владислав залишився поза розширеним списком збірної на Євро 2020/21, залишає питання – що первинним було для штабу: особисті успіхи кандидата, контекст національного чемпіонату чи брак досвіду виступу на такому рівні?

2. Андрій Тотовицький («Десна» Чернігів)

28 років – 18 матчів (1384 хвилини) – 9 голів, 5 асистів

Найбільша прикрість чемпіонату – забивши розкішний м’яч п’ятою, Тотовицький зазнав травми, яка залишила його поза футболом до кінця сезону. А між тим це був дуже яскравий сезон для різностороннього атакувального півзахисника. Ми маємо право ставити його в нашій символічній збірній навіть в атаку, тому що він грав часто на одній висоті з центрфорвардом, а інколи й гостріше за нього. Чудові двоматчі проти «Руху», «Олександрії», «Олімпіка», яскраві голи, хороше виконання стандартів і винахідливість при завершенні – навіть пропустивши суттєвий відрізок сезону, Андрій впевнено входить у 33 найкращих.

3. Артем Довбик (СК «Дніпро-1»)

23 роки – 24 матчі (1812 хвилини) – 6 голів, 1 асист

Один із найцікавіших молодих форвардів українського футболу, володар кубків зарубіжних чемпіонатів, Довбик залишається не до кінця реалізованим на батьківщині. І цей сезон може дати прорив Артему. Він дуже здорово взаємодіяв із технічними, швидкісними Чуже, Назаренком, Булецою, а також Когутом, який корисно підігравав із глибини та межі фінальної третини поля. Довбик хороший як у грі корпус у корпус, так і на просторі. У нього хороший, щільний удар з лівої ноги і вміння завершити атаку з незручної позиції в різних манерах. Із мінусів – два тижні в квітні з вилученням проти «Динамо» та нереалізованим пенальті з «Минаєм», але хорошого більше. За націленість на ворота, вміння пробити з різних позицій і зіграти як у силовій, так і комбінаційній манері Артем заслужив увагу навіть Шевченка і тепер отримав свій шанс у розширеному списку збірної.

https://sportarena.com/uk/footboll/upl/simvolichna-zbirna-favbet-ligi-sezonu-2020-2021/