До 55-річчя з часу створення львівського клубу

ВЕЛИКИЙ ШЛЯХ

У сезоні 1962-го львівська команда «Сільмаш», вигравши чемпіонат і Кубок області, здобула право грати у класі «Б». Проте перед початком сезону наступного року Федерація футболу СРСР провела чергову реорганізацію змагань — створила другу групу класу «А» (перехідну лігу між класом «Б» і класом «А»), де було передбачено місце для команди зі Львова. На той час у місті на передовій позиції була армійська команда, СКА, де гравці не затримувалися, бо після закінчення військової служби покидали клуб, а найсильніших брав до себе головний армійський клуб країни — ЦСКА (Москва).

У грудні 1962 року в обласній раді профспілок на проспекті Шевченка в кабінеті тодішнього голови профспілок Львівської області та екс-голови обласної федерації футболу Гліба Климова тренер «Сільмашу» Юрій Зубач, директор заводу«Львівсільмаш» Іван Калиниченко обговорювали назву нового клубу. Назву «Сільмаш» визнали невідповідною для змагань такого високого рангу, «Галичина» — надто патріотичною, мало не націоналістичною. Климов запропонував назвати за географічним принципом — «Карпати». І в Москві претензій не було. На тому й постановили.

Усі колективи в радянський час були «прив’язані» до певних виробничих об’єднань і спортивних товариств, тому «Карпати» ввійшли до товариства «Авангард», а з 1965 р. патроном і спонсором клубу став львівський «Електрон». Із «Сільмашу» в новоствореній команді опинилося тільки двоє: Ігор Кульчицький і Йосип Фалес. А от смугасті зелено-білі кольори залишилися від «Сільмашу». Команду підсилили гравцями львівського СКА і приїжджими футболістами з Донбасу, Києва, Закарпаття.

Перед львівськими вболівальниками новий місцевий колектив вперше постав 14 квітня 1963 року, коли у товариській грі на стадіоні «Динамо» (зараз на його місці височить будівля львівської обласної ДПА) «Карпати» приймали «Зеніт» (Іжевськ) і перемогли — 1:0. Єдиний м’яч забив капітан команди Олександр Філяєв. А офіційний дебют карпатівців відбувся через тиждень, 21 квітня, на стадіоні СКА проти гомельського «Локомотива». Перший свій сезон клуб завершив на 7 місці серед 18 команд.

Упродовж чемпіонатів 1966–1968 рр. сталося значне оновлення складу, дебютувало багато молодих футболістів, які згодом прославилися на всесоюзній арені перемогою у Кубку СРСР у 1969 році та виходом до вищої ліги у 1970-му. Це, зокрема, Л. Броварський, В. Сиров, Г. Лихачов, І. Герег, В. Булгаков, В. Турпак, Р. Поточняк і В. Данилюк. 12 серпня 1968 року «Карпати» зафіксували найбільшу перемогу в лізі за всі часи — у Львові «Німан» (Гродно) програв із рахунком 0:8. До речі, у 1984 році підопічні В. Булгакова, які представляли об’єднану команду СКА «Карпати», повторили це досягнення — перемогли «Ротор» (Волгоград).

17 серпня 1969 року «зелено-білі» вийшли на поле московського стадіону в Лужниках на поєдинок проти фаворита — вищолігового СКА (Ростов). «Карпати», вигравши Кубок СРСР з футболу, вибороли право представляти країну в Кубку володарів кубків сезону 1970/71. Випередивши «Кайрат» (Алма-Ата), дніпропетровське «Дніпро», яке тренував Валерій Лобановський, московський «Локомотив», «Карпати» вийшли до вищої ліги чемпіонату СРСР. Усіх цих успіхів клуб досяг з наставником Ернестом Юстом, тренером Юрієм Суслою і начальником Карлом Мікльошем, які були вихованцями галицького і закарпатського футболу Вони зуміли створити згуртований колектив.

Перша для «Карпат» гра у найвищому дивізіоні відбулася 8 квітня 1971 р. в Єревані проти «Арарата». Саме у цьому чемпіонаті 27 червня на стадіоні «Дружба» був зафіксований рекорд арени: 51 тисяча глядачів! Такої кількості глядачів досі не зібрав жоден львівський стадіон. Львів’яни приймали майбутнього чемпіона СРСР київське «Динамо». «Карпати» виграли 3:1. Цю гру футбольні аналітики вважають однією з найкращих в історії клубу. У наступні роки кияни значно додали у грі і більшість ігор у столиці Галичини закінчувалися нічиєю. А «Карпатам» так і не вдалося повторити успіху 1971 року.

У різні роки кольори команди представляли такі видатні футболісти, як Анатолій Крощенко, Ігор Кульчицький, Володимир Данилюк (найрезультативніший гравець за всю історію), Ростислав Поточняк, Янош Габовда, Геннадій Лихачов, Лев Броварський, Іван Герег, Едвард Козинкевич, Юрій Дубровний, Андрій Баль, Юрій Суслопаров, Василь Рац, Степан Юрчишин та ін.

Команда пережила злети і падіння, незмінним залишалося одне: гаряча підтримка вірних вболівальників, які допомогли у 1982 році пережити об’єднання «Карпат» зі СКА (Львів). Проект виявився невдалим. А 1989 рік можна назвати роком відродження. До Львова з колективів інших міст повернулось багато вихованців «Карпат», які бажали захищати честь рідної команди. Серед них Степан Юрчишин, Сергій Квасников, Віктор Рафальчук, Григорій Батич, Василь Леськів, Богдан Бандура, Анатолій Саулевич, Іван Гамалій. Зросло і молоде покоління: Микола Сич, Руслан Забранський, Володимир Шаран, Олександр Чижевський — перший в Україні футболіст, який зіграв у чемпіонатах 400 матчів. «Зелено-білі» з перших ігор показали свій високий рівень: у 1989 та 1990 роках клуб виборов «бронзу», а у 1991 році, в останньому чемпіонаті СРСР, завоював «золото» (2 ліга, західний кущ).

З 1992 року, після здобуття Україною незалежності, «Карпати» зі змінним успіхом грали у вищій та у першій лігах. У сезоні 1997–98 посіли третє місце, що наразі є найкращим результатом. Клуб двічі грав у фіналі Кубка України (у сезонах 1992/93 і 1998/99) і двічі поступився «Динамо» (Київ). Такі результати «Карпати» показали під керівництвом головного тренера Мирона Маркевича, який очолював клуб з 1992 до 1999 року. Цікаво, що Маркевич ще тричі ставав біля керма «Карпат». В команду запрошували не менш іменитих фахівців, навіть з-за кордону (Іван Ґолац із Балкан), але щойно за тренерства Олега Кононова (2008–2011) команда двічі поспіль посідала 5-е місце в УПЛ та виступала у Лізі Європи. Наприкінці листопада 2011 року клуб підписав угоду про оренду новозбудованого до чемпіонату Європи стадіону «Арена Львів». Перший матч на новому стадіоні « Карпати» провели з «Динамо» (0:1) 10 грудня. Але цей стадіон не став своїм, тож «Карпати» повернулись на свою «Україну» (колишня «Дружба»).

Для львів’ян «Карпати» — більше ніж команда. Вболівальники ревно стежать за кожною грою, шанують ветеранів, не забувають про ювілеї успіхів, бо без пам’яті гине атмосфера поступу, згасає клубна традиція, руйнується фундамент, здатний народжувати нові перемоги. Так, широко відзначався 50-річний ювілей команди, 40-річчя славної перемоги у Кубку СРСР, яку вони вибороли під звуки «Черемшини» у виконанні чотирьох тисяч осіб, які поїхали в Москву підтримати улюблену команду. Від них же, вболівальників, «Карпати» дістають і потужну мотивацію, коли на власному полі грають невдало, без самовіддачі. Тоді з трибун на адресу футболістів лунають вигуки: «Вівці! Вівці!». Таке унікальне прізвисько, відоме в Галичині ще з кінця 1960-х, не вживають більше ніде в Україні…

НЕЗАБУТНІЙ 1975-й

Із 31 липня до 4 серпня у Львові відбувся міжнародний турнір за участі команд, що належали до так званого соціалістичного табору. Його учасниками стали: «Дунав» (Русе, Болгарія), «Локомотив» (Ляйпціґ, НДР), АСА (Тирґу-Муреш, Румунія), ВСС (Кошице, Чехословаччина), «Дніпро» (Дніпропетровськ) і «Карпати» (Львів). Матчі проводились на стадіонах Львова і Дрогобича.

Перед першою грою з вітальним словом до спортсменів звернувся голова оргкомітету і заступник голови Львівського міськвиконкому Іван Миколайович Панцюк, а на біговій доріжці зібрались усі учасники змагань, яким піонери вручили букети квітів. Першими на гру вийшли команди ВСС і АСА — 0:2 (0:0). Голи: ? — Післару 46, Владіслав Белені.

О 20:00 львів’яни грали з болгарами. Господарі діяли більш азартно і напористо, тож перемогли — 2:1. Данилюк часто обирав правильні позиції для продовження атак. А вінцем його зусиль стали два голи, які вивели Володимира у число найкращих бомбардирів. Трудився і Ракитський. Це його заслуга, що «Карпати» не пропустили. Олександр парирував важкий м’яч, який летів у «9» після удару Хрістова. Однак болгарський нападник із поля не пішов без свого гола. Головою скерував м’яча повз руки Ракитського. Через 10 хв. Данилюк зрівняв. Після перерви Кікотя змінив Гірник. Гості саме на Роману порушили правила. Штрафний удар виконав Сиров. Валерій красиво перекинув м’яча над головами «стінки». Шкіряну кулю підхопив Данилюк і перемога «Карпат» — 2:1.

У матчі «Карпати» — «Дунав» гості першими забили гол (Хрістов головою змусив до капітуляції Ракитського). Врешті нагадав про своє перебування на полі Данилюк — нічия. У наступній атаці гості порушили правила проти Гірника. Сиров виконав штрафний удар і м’яч опинився у ногах Данилюка. Володимир, здавалося, цього й очікував, бо наступним дотиком перевів м’яч у ворота — 2:1.

02.08. «Дніпро» — АСА — 2:1 (Поркуян (2) — Белені).

03.08. «Дунав» — «Локомотив» — 1:0.

«Карпати» — «Локомотив» о 19:30. Львів’яни переважали суперника, але свою перевагу реалізували один раз. На 3-й хв. триходівка Хижак — Чорба — Данилюк завершилась голом. Натомість Кінне ударом головою на 16-й хв. зрівняв рахунок. Після перерви Кайзер за наслідком подачі кутового вивів німців вперед. Савка міг зрівняти рахунок, але Остапові удар не вдався. «Карпати» виступали у такому складі: Ракитський, Герег, Поточняк (Крупей), Чорба, Сиров, Броварський, Хижак (Підпалюк), Савка, Данилюк, Кікоть (Бондаренко), Дубровний.

05.08. «Дніпро» — ВСС — 3:2 (Суанов, ?, автогол — Хохолко 26, Борош).

06.08. У матчі за 5-6 місця ВСС — «Локомотив» у Дрогобичі перемогли чехословацькі футболісти — 3:1. Принагідно німецького воротаря визнали найкращим на турнірі.

За 3-4 місця «Дніпро» — «Дунав» 1:5 (голи: Поркуян — Людміл Алєксандров 10, ?, Павел Малінов 43, Хрістов, Тодоров). Суддя — Ґ.Карапетян.

Матч за 1 місце розпочався о 18:00 на «Дружбі». Суддя І.Колґанов вивів на поле «Карпати» і АСА (тренер — Тіберіу Боне). Футболісти обох команд ніяк не могли забити. Реальний шанс відкрити рахунок втратили господарі поля на 69-й хв. Броварський видав нападникам прекрасну передачу, але троє карпатців на вістрі атаки м’яча не… зауважили. Щойно у серії післяматчевих пенальті львівська команда довела свою вищість над суперником — 10:9. Пенальті не реалізували Крупей і Ноч (у стійку), Ґ.Попе (повз ворота). «Карпати»: Двуреченський, Рифяк (Герег), Бондаренко, Чорба, Сиров, Броварський, Савка, Крупей, Данилюк, Дубровний (Підпалюк), Гірник.

Фахівці зауважували, що лише гра Чорби відповідала вимогам «тотального футболу».

Найкращими гравцями турніру визнали: воротар — В.Фразе («Локомотив»); захисник — Ф.Чорба («Карпати»); півзахисник — Ф.Хохолко (ВСС); нападник — Н.Хрістов («Дунав»). Призи вручали І.Панцюк, О.О.Парамонов (ст. т-р Управління футболу Спорткомітету СРСР), Л.І.Арцішевський і О.Чичикало (секретар ОК ЛКСМУ).

Так закінчився перший і, як показала історія, останній міжнародний турнір братніх країн із соцтабору. Підсумкова розташування команд: 1. «Карпати», 2. АСА, 3. «Дунав», 4. «Дніпро», 5. ВСС, 6. «Локомотив».

Після такого насиченого турніру (8 матчів) і дощової пори поле стадіону «Дружба» прийшло в непридатність.

Олександр Паук, спеціально для офіційного сайта УПЛ.

 Фото з архіву автора.