31 жовтня 2008-го мав вийти друком останній регулярний номер найлегендарнішого спеціалізованого видання України

«Спортивна газета» (далі — «СГ») сприймалась як головне спеціалізоване видання України впродовж шести десятиліть. Заснована 1931-го в Харкові під назвою «Готов к труду и обороне». Втім, офіційною датою створення чомусь заведено вважати 1934 рік, коли редакція переїхала до Києва (саме відбулася зміна республіканської столиці), газета стала україномовною, отримавши ім’я «Готовий до праці та оборони» (інколи слово «та» замінювали на «і»). У 1938–1939 роках мала назву «Радянський спорт». Опісля рівно десятиліття не видавалася (причини не зовсім зрозумілі). Відновила вихід у жовтні 1949-го з попередньою назвою. Звичне ймення — «Спортивна газета» — отримала в квітні 1965 року.

До розпаду СРСР мала в Україні 600-тисячний тираж, величезну популярність та гігантський авторитет. Зі здобуттям Незалежності зазнала кризи, що з кожним роком поглиблювалась: позначилася неготовність редакції працювати в нових умовах, боротись із конкурентами (зокрема, за читача), з фінансовими перебоями. Дійшло до кількох випадків короткочасного невиходу, найперший мав місце восени 1999-го: «СГ» не існувала майже три місяці — від початку жовтня до кінця грудня.

Посередині 2000-х стала партнером Національного олімпійського комітету, що привело, по-перше, до колоризації шпальт, по-друге, до негласного статусу «вісника НОК». Проте негаразди нікуди не зникли, наклад падав, як і рівень матеріалів, тому «зникнення» ранньої осені 2008-го нікого не здивувало. Якогось дня працівники редакції, прийшовши на роботу (по вулиці Патриса Лумумби), побачили приміщення зачиненим: зникли всі сервери, комп’ютери, архів та підшивка. Наступного року вийшов повністю кольоровий, сучасно зверстаний 16-сторінковий (стандартним форматом були номери на вісім шпальт) спецвипуск, метою котрого була відчайдушна спроба знайти спонсора для поновлення виходу. Спонсор не знайшовся.